Хлебзавод

Попеску - один з небагатьох концептуальних творців, у кого не лише "некапіталістичне" походження, але такожє декілька років досвіду роботи на землі, на фермах, де єдине доступне досягнення технології - це безславний радянський трактор.

Художник займається анімацією, робить інсталяції і перформенси, і бере участь в міжнародних фестивалях.

Почав він досить пізно, у 27. Окрім основної діяльності, він робить фільмування для телепрограм про культуру і відновлює кераміку для етнографічного музею, в якому ж і працює. Це най екзотичныша і, можливо, найцікавіша будівля в Кишиневі. Цікавим будівлю роблять її лимоновидні арабські форми та плитка.

Генадій Попеску – винятковий художник. Здається, що він вберігся від патології нового посткомуністичного капіталізму, а його мистецтво й екзистенція знаходяться на периферії всього офіційного. Його фільми використовують, зокрема, кумедну покадрову анімацію та об’єкти, зліплені з пластиліну, коментуючи найчастіше абсурдні східноєвропейської дійсності.
У своїх роботах Геннадій говорить про суспільство, в якому індивід втратив себе, присвятивши життя роботі, що не приносить йому а ні соціальних благ, а ні духовного розвитку. У своїх роботах художник використовує такі символи, як: мамалига, триколор, сумки човників, він не дає готових відповідей, не пояснює значень, залишаючи простір для інтерпретації.

Його робота для цього проєкту, "Картопля — другий хліб" це щось подвійне в спробі пояснити щось вже зроблене, щось, що втілене шляхом спрацьовування різних елементів. З одного боку, очевидність (для автора) спаяних елементів, стикається з цілком здоровою цікавістю глядача - "а що це за хрень?".

"Хрень, не хрень", а картопля, другий хліб. Чому другий? Знову ця двоїстість. Перше з списку замінюється другим. Перше по сенсу (очевидне для автора), замінюється другим (недомовленим автором). Для глядача, навпаки, першою є недомовленість.

https://www.facebook.com/BiennaleofContemporaryArtBread/?modal=admin_todo_tour.