Художественный музей им. В.В. Верещагина

Василь Касіян народився 01 січня 1896 р. у селі Микулинці на Покутті (нині Снятинського району Івано-Франковської області) в багатодітній родині селян Євдокії Теодорівни та Іллі Яковича Касянів.

Початкову освіту здобув у Снятинській семирічній школі, а згодом у Снятинській семирічній вищій цісарсько-королівській школі.

У буремні роки Першої світової війни (1914-1918) був мобілізований до австро-угорської армії та відправлений на фронт. Перебував у концтаборі в Кассіно (Італія). Тут, Василь Касіян приймає участь у художньому оформленні рукописних журналів, що готувалися «Українською громадою» в таборі і поширювалися серед полонених українців. І саме в умовах табірного режиму починає працювати над композиціями за мотивами твору Т.Г. Шевченка «Гайдамаки».

«Шевченкіана» Василя Касіяна – надбання українського народу, частина світової культури.

З материнською колисковою ввійшов Тарас Шевченко у життя Касіяна. «Відколи пам’ятаю себе, – згадував художник, – мені було близьке й рідне ім’я Шевченка». І справді, Кобзар пройшов з художником через усе життя.

Зі спогадів митця: «Образ Шевченка захоплював мене уже з тих перших миттєвостей, як тільки я відчув потяг до малювання. Дитячою рукою перемальовував портрети Кобзаря з репродукцій Опанаса Сластіона та Івана Їжакевича…».

Професійну освіту художника Василь Касіян здобув у стінах Академії образотворчих мистецтв (м. Прага, Чехія), де навчався у майстерні графічних мистецтв і живопису під керівництвом професора Макса Швабінського. Чеський живописець і графік зіграв вагому роль у житті Василя Касіяна. Остаточно переконавшись, що графіка – покликання молодого художника, Швабінський намагався зберегти у творчій самобутності Касіяна народність художнього сприйняття дійсності. Забігаючи наперед, відмітимо, що у 1975 році Василь Касіян отримає пам’ятну медаль Макса Швабінського, свого незамінного вчителя. Швабінський орієнтував своїх учнів на правдиве відображення народного життя, глибоку розробку соціальної теми. Недаремно очолювану ним майстерню та її кращих вихованців пов’язують з виникненням такого явища як соціальна графіка.

Так званий «празький період» (1920-1926) був одним з найяскравіших у творчості Василя Касіяна. Повернувшись на Україну у 1927 р. він розпочинає педагогічну кар’єру на посаді професора Київського художнього інституту. З 1938 р. Касіяна призначено керівником майстерні графіки і завідуючим кафедрою графічних мистецтв Харківського художнього інституту.

У роки Другої світової війни (1939-1945) художник працює над циклом графічних творів «У фашистській неволі», серією акварелей «Україна бореться» тощо. Звертається до теми «Кобзаря» Т.Г. Шевченка – створює майже 100 малюнків тушшю.

У післявоєнний період художник звертається до роботи над ілюстраціями до творів Оксани Іваненко, Олеся Гончара, Лесі Українки, Івана Нечуй-Левицького, Василя Стефаника, Юрія Федьковича тощо.

У 1962 році Касіяна повторно обирають головою правління Спілки художників України (вперше обрано у 1944 році).

Через 2 роки у 1964 році Василю Іллічу Касіяну присудили Державну премію Української СРСР ім. Т.Г. Шевченка, а у 1971 Державну премію у галузі науки і техніки.

За своє життя художник був учасником різноманітних виставок як на батьківщині, так і далеко за її межами (Данія, країни Прибалтики, Німеччина, Філадельфія, Франція, США тощо).

До останніх днів Василь Касіян був вірним творчості. Видатна українська художниця Тетяна Нилівна Яблонська називала його поетом рисунка. Навіть знаходячись у лікарні в Феофанії (околиця Києва) митець продовжував працювати. «Феофаніївські малюнки на бетоні» – вільна імпровізація, породжена уявою художника. Ці малюнки на бетонному заборі – лебедина пісна художника, що прожив довге життя, прожив його недаремно, залишивши по собі графічну школу, велику кількість творів, мудру педагогіку, наукові праці.

Помер Василь Касіян у 1976 році після важкої невиліковної хвороби.

Творчість видатного сина України – Василя Касіяна займає особливе місце у вітчизняному образотворчому мистецтві. Творчий здобуток митця є справжнім надбанням національної культури України.

У фондах Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна зберігається 10 робіт уславленого художника.

Чотири роботи відносяться до «Ленінської серії», розпочатої художником ще у далекому 1931 році. Це три офорти: «В.І. Ленін» 1947 р., «Ходоки у Леніна» 1947 р., «Український робітник О.В. Бродський на прийомі у В.І. Леніна» 1947 р. та ліногравюра «В.І. Ленін» 1961 р., що демонструють майстерність Касіяна у побудові композиції.

Зберігається у музеї і обкладинка до твору Юрія Федьковича «Хто винен», виконана у техніці ліногравюри.

Офорт «Москва», виконаний художником у 1957 році, представляю нам Касіяна як талановитого та різнобічного майстра. У техніці гравюри виконано «Портрет Є.О. Патона», українського вченого у галузі зварювальних процесів і мостобудування. Подіям Другої світової війни (1939-1945) присвячена робота «Смерть німецьким окупантам». Цікавою є акварельна робота – фронти спис до твору Леоніда Первомайського «Олекса Довбуш». До «шевченкіани» відноситься твір Касіяна «Народ і слово Шевченка», створена художником у 1961 році.

За творче життя художник створив близько 10 тисяч робіт: гравюр, офортів, ілюстрацій до творів класиків літератури. Твори Касіяна зберігаються у Національному художньому музеї та інших музеях України.

У Києві на будинку, в якому жив Василь Касіян, встановлена меморіальна дошка, його ім'ям названо вулицю.

У 1982 році в місті Снятині був відкритий музей художника — філія Івано-Франківського художнього музею. У 1978 році була заснована щорічна республіканська премія імені В. І. Касіяна за найкращий політичний плакат, художнє оформлення політичної літератури й художню листівку.