"Titanic. The last accord of Secession" by Oleg Mingalev, oil on canvas, 2000                                  


                                         Маніфест наративізму                                        
                                    (Вступ та фрагмент частини I)

                                                    Вступ
     Ідея сформулювати принципи наративізму визрівала у мене поступово з середини 80-х та початку 90-х минулого сторіччя, коли я, будучи одним із активних учасників художнього процесу у Москві, потім Лондоні, після розпрацювання мною принципів дуалізму (1982), містеріального мистецтва (1985, дипломна робота «Містерії» у Московському Літературному інституті), неофутуризму (1986, поділившись головними ідеями з мистецтвознавцем Сергієм Кусковим), тоді у вирі постмодернізму, його іноді безликого універсалізму та безапеляційно анархічного бунту запаморочливого суб’єктивізму, продовжував шлях до об’єктивного, максимально ефективного методу у мистецтві, звичайно, не пориваючого з Великою Традицією, як то повелося протягом останніх ста років, однак продовжуючи її.
      Вважаю, що на шляху до відтворення цілісної картини буття, не оминаючи виклики доби, посилюючи одне одного у синергії, Мистецтво, Наука та Релігія повинні знаходити точки дотику між собою, використовуючи свої конкретні методи та інструменти на шляху до пізнання істини.
Слід враховувати, що найбільш наглядною ілюзією об’єктивізму виступає мозаїка переплетення розмаїття завжди суб’єктивних поглядів художників, вчених, духовидців. Але кожного разу дух часу створює у різних комбінаціях цих складових своєрідний орнамент, котрий стає маркером тієї чи іншої епохи.
      Струмочки і річки довго шукали своє русло для того, щоб чітко і зримо у всій повноті та глибині явити феномен новітнього наративізму цих днів, який відтепер можна порівняти за роллю у мистецтві з ще однією рікою на карті, подібно Ельбі і Дніпру, Темзі і Сені, Амазонці і Тибру, Волзі та Дністру, По і Нілу.
       Викладемо деякі положення та витоки.


                                                 I. Всупереч

       Образи 21 сторіччя миготять у свідомості обивателя з такою швидкістю і частотою, що опиняються на межі з Fata Morgana. З кожним моментом ми все далі від... Золотого Віку, котрий, можливо, ніколи не існував на цій планеті. Але без міфу про райські часи людей, не відокремлених від Бога, еволюція людського духу суттєво гальмується.
Хоча, «…усі душі еволюціонують неухильно завдяки механізму циклів», «…душа, що стоїть на відповідному щаблі, наповнюючись досвідом, доступним у контурах даної форми життя, переходить на інший, більш високий рівень. Регресія неможлива». (Із Книги Ферилтів, котра до цього дня зберігається в Оксфорді).

       Чи можемо ми вказати на щось дійсно суттєве, назавжди, здавалося б, втрачене у нашому осатанілому тотальному поспіху?
Чи можна, кваплячись, зустрітися з Сакральним?
Наприклад, прискорити сходження Святого Вогню в Єрусалимському храмі на свято Великодня? Звичайно, це не потрібно.
Однак можна осідлати енергію часу, користуючись для цього дзеркальними камерами Козирєва, або пророкувати майбутнє завдяки усе тим же увігнутим дзеркалам філософа і мага Бекона.
Безперечно, наративне мистецтво зараз є одним з полігонів для експериментів щодо управління енергією часу. І ми будемо намагатися пояснити чому.
       Унікальною лабораторією часу є комплекс печер біля Мелітополя на Україні під назвою Кам'яна Могила, на який серед іншого з 2014 року розпочала претендувати Російська Федерація, відповідно, спадкоємиця Золотої Орди, в так званiй гібридній війні з Україною, спадкоємицею Русі [Топонім “Київська Русь” з’являється у ХІХ столітті у працях московських історіографів. У середньовіччі такого топоніму не існувало (стаття у Вікіпедії). Називати Україну спадкоємицею Давньоруської держави можна лише умовно (про це докладно пише львівський історик Ярослав Грицак). Звичайно, називати Московію (РФ) спадкоємицею Русі, власне як і Золотої Орди, можна із ще більшою мірою умовності].
Комплекс печер зберігає артефакти протошумерської писемності та навіть періоду пізнього палеоліту, по суті, є рідкісною бібліотекою індоєвропейської цивілізації. Звідси жерці управляли шумерами та іншими народами, що сприйняли Скрижалі, здійснючи подорожі у просторі та часі у безтілесній формі.
      Витоки Вавилона саме тут. Про що недвозначно свідчать розшифровки криптограм, виконані пітерським ученим-шумерологом Кіфішиним, якому вдалося дістатися до печер Кам'яної Могили. Для нас це святилище є феноменом образного органічного мислення древніх, творців надзвичайно глибоких містерій та ритуалів, письмо яких розвинулося з таїни піктограм, котрі, можливо, вже тоді говорили про те, про що зараз дискутують фізики, а саме – простір та час являються якостями квантів, а не навпаки.
      Ще б то пак! Ба! Кванти при нагоді та при визначених обставинах можуть легко переходити із стану матерії в антиматерію.
З цієї точки зору – життя та смерть лише відносні поняття у вічному космічному танку.
      Наративіст мусить поглянути на цей світ очима фотона.

      Сучасна людина безперестанку твердить собі, оскільки це йому навіює реклама і ТБ - «Купи зараз, тому що ціна... впала», «Це придбали вже усі, а у тебе такого ще немає. Ти - нещасний і відсталий доти, поки мене не отримаєш», «Довірся своєму банку - він краще знає, куди вкласти твої гроші», «Хто заперечує моду - той заперечує цивілізацію», «Нехай щось тобі не подобається, оскільки це огидно (так, огидно... і ще й як!) зате подобається іншим. Нехай ці інші, поки що в малому числі, але вони мають права, рівні з твоїми. Розумієш, рівні! Більше того, оскільки їх менше - вони мають право бути гучно почутими за рахунок оглушення більшості (принцип дії вікна Овертона)», «Твоє майбутнє кожні три місяця визначають дизайнери одягу, мобілок та автомобілів».
                                             (to be continue)